Леся Дичко

ЛЕСЯ ДЫЧКОкомпозитор, педагог, громадський діяч.

заслужений діяч мистецтв України (1982),

лауреат Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1989),

народна артистка України (1995),

лауреат Муніципальної премії «Київ» ім. А. Веделя (2003),

професор (2009),

член-кореспондент Національної академії мистецтв України (2009)

Її твори широко представлені на хорових фестивалях, конкурсах та в концертних програмах світу: США, Канаді, Франції, Великобританії, Німеччині, Данії, Іспанії, Угорщині, Болгарії, Росії, Україні.

Після закінчення Київської державної консерваторії ім. П.І. Чайковського творче і наукове життя присвячує художнім колективам, мистецьким закладам і хоровим баталіям в Україні та світі: член журі хорового конкурсу ім. М. Леонтовича, оргкомітетів фестивалів «Київ Музик Фест», «Музичні прем’єри сезону», член почесного комітету хорового фестивалю «Золотоверхий Київ», член журі Всесвітнього хорового конкурсу сучасної музики в м. Дебрецен (Угорщина) та голова журі хорового Форуму християнської молоді України (Київ, 1999) тощо. Була членом Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1993–2002) та членом Колегії Міністерства культури і мистецтв України (1996), плідно співпрацює з Київським патріархатом.

Л. Дичко є автором 3-х балетів («Катерина Білокур», «Досвітні вогні», «Святкова феєрія»), 2-х хорових опер, 3-х симфоній, 14-ти кантат, 2-х ораторій («Індія Лакшмі» та «Нарекоша ім’я Київ», за які отримала Національну премію України імені Тараса Шевченка), 4-х Літургій на канонічні тексти та багатьох творів симфонічної та камерної музики, музики до кінофільмів, мультфільмів, 45-ти пісень. Широкий діапазон творчих уподобань композиторки доповнюють і хорові концерти («Французькі фрески», «Іспанські фрески», «Швейцарські фрески», «Українські фрески»), що виявляють ще одну грань її таланту – потяг до живопису, скульптури, архітектури рідної України та самобутніх культур народів світу.

В хоровій музиці – улюблений жанр Л. Дичко, продовжила унікальну традицію української авторської духовної музики (Духовні концерти: Ведель–Дичко, Стеценко–Дичко). Саме за твори хорового жанру була неодноразово відзначена почесними нагородами та преміями.

Художник яскравого музичного обдарування, Л. Дичко як композитор-мислитель тяжіє до фундаментального філософського узагальнення (Наприклад: опери «Золотослов» та «Різдвяне дійство» (Вертеп), симфонія «Привітання життя» та ін).

Учениця та послідовниця Б. Лятошинського, Л. Дичко створила свій неповторний стиль. Домінантою її творчості є універсалізм, що синтезує різні аспекти знань про побудову світу, божественно-духовне начало, історичну правду, загальнокультурні процеси суміжних видів мистецтва.

Член Національної спілки композиторів України, правління музфонду України, Координаційної ради Національної всецкраїнської музичної спілки, Секретар правління НСКУ, почесний член Національної спілки художників України.

Нагороджена орденами «Княгині Ольги» ІІІ ступеня (1999), «За заслуги» ІІІ ступеня (2009), князя Ярослава Мудрого V ступеня (2009), орденом Святої Варвари Великомучениці (2004), орденом Святого Рівноапостольного Князя Володимира ІІІ ступеня (1998), Грамотою Верховної Ради України (1986), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2007), Срібною медаллю АМУ (1999), Почесними відзнаками Міністерства культури і мистецтв України “За багаторічну плідну працю в галузі культури” (2004), “За досягнення в розвитку культури і мистецтв” (2005).

Ім’я Лесі Дичко широко знане в світі, а її творчість належить до найкращих надбань сучасної української музики.