ДЖУНІЯ МАКІНО: «В УКРАЇНСЬКИХ МУЗИКАНТІВ НЕЙМОВІРНА ЖАГА ДО ЗНАНЬ»

Відомий японсько-швейцарський скрипаль розповів Cultprostir про різницю у ставленні до музики на Заході та Сході.

Другий фестиваль сучасної музики Kyiv Contemporary Music Days триває з початку вересня. Київська музична молодь вже мала змогу розширити свій кругозір на міжнародних композиторських майстер-класах, які проводились на базі культурної платформи “Ізоляція”, а публіка – ознайомитись із новітньою музикою двох напрямків: інструментального та електроакустичного.

Однак кульмінацією вересневого проекту фестивалю, який отримав назву «Точки дотику» , буде українська прем’єра Концерту для скрипки та оркестру угорського класика ХХ століття Дьордя Лігеті. Прем’єра відбудеться 22 вересня в приміщенні Національного культурно-художнього комплексу «Мистецький Арсенал» за участю оркестру Armonia Ludus. Напередодні ми зустрілися з японсько-швейцарським скрипалем Джунія Макіно, який виконуватиме партію соло-скрипки в цьому видатному творі минулого століття.

  • Джунія, можна сказати, що ви – своєрідний мікс японської та європейської музичних шкіл. Що можете розповісти про різницю традицій?

Різниця в першу чергу полягає в тому, на що спираються в освітній системі конкретної країни. Думаю, всі погодяться, що європейська школа відрізняється опорою на раціоналізм, адже дітей змалечку вчать думати, застосовувати логічне мислення у найрізноманітніших ситуаціях. Ці роздуми швидко переходять на практику. Натомість в Японії практики набагато менше. Нас з дитинства вчать запам’ятовувати. Історичні процеси, течії, імена, мудрі слова. Пам’ять – це найцінніше в японській освіті. І це не може не впливати  на світогляд та не відображатись на музичній мові.

  • В такому випадку що можете сказати про Україну? До якої моделі ми ближче?

Я мав змогу в Україні спілкуватися як з простими людьми, так і з професійними музикантами та представниками інших мистецьких течій. І що мене найбільше здивувало, це те, що практично всі чудово розбираються в літературі, в мистецтві. Це створює неймовірну творчу атмосферу. На жаль, мушу сказати, що через надзвичайну зайнятість на роботі японці приділяють набагато менше уваги питанням культури. Звичайно, ті, хто професійно зацікавлені, спілкуються у вузьких колах, однак в цілому люди зайняті на робочих місцях, працюючи на великі компанії.

Я прокидаюсь о пів на сьому і десь з восьмої починаю заняття музикою, що тривають шість годин щоденно. Репетиції з учасниками ансамблю також займають щонайменше три години на день.

  • Розкажіть, будь ласка, про ваше навчання в Європі. Які були перші враження? Наскільки було складно пристосуватися до нового стилю життя? 

Мені пощастило навчатися в трьох європейських містах: у Граці, потім у Франкфурті та згодом у Базелі. Виявилось, що підхід до вивчення музики значно відрізняється навіть у рамках Європи. В Граці та Франкфурті теорія та практика в розкладі були більш-менш збалансовані. В Базелі несподівано мене зустріла більш вільна й творча атмосфера, де виконавцю дається можливість вибору, на чому акцентуватись в даний момент – на теорії чи власне на практиці гри на інструменті.

  • Вагому частину вашого виконавського репертуару складає сучасна академічна музика. Як у Європі публіка реагує на «звуки авангарду»? Наскільки популярні концерти сучасної музики?

В Європі спостерігається постійна і стабільна увага до сучасної музики. Наприклад, у Франкфурті, де я мав можливість грати в ансамблях авангардного спрямування, зали завжди заповнені щонайменше на 80%, що в середньому означає близько 300 осіб. Найцікавіше, що відвідують подібні концерти не лише музиканти, а й представники найрізноманітніших спеціалізацій.

  • Грати сучасну музику, як я розумію, означає бути постійно в контакті з композиторами. Наскільки, за вашим досвідом, творці втручаються в процес реалізації виконання їхніх творів?

Звичайно, спілкування з живими композиторами відіграє важливу роль у реалізації музики. Вони часто приходять на репетиції для уточнення деталей щодо концепцій твору. Такі зустрічі, я вважаю, взаємокорисними. Є випадки, коли почута на репетиціях музика не збігається з композиторською уявою. В таких випадках під час останніх репетицій перед сценічним втіленням деякі композитори пишуть нові редакції до своїх творів. А нам, виконавцям, потрібно в короткий термін пристосуватись до нових умов. У будь-якому випадку, це цікавий досвід.

Я відчував, що київській публіці можуть сподобатись сучасні звучання в академічній музиці.

  • А як сприймають сучасну музику в Японії?

Важко на це відповісти. Мабуть, тому, що подібні концерти на моїй батьківщині практично не проводяться. Причина цього, знову ж таки, закладена в навчальній системі. Учні загальноосвітніх шкіл навчаються за надзвичайно напруженим графіком, що не обмежується лише відвідуванням звичних предметів, а доповнюється великою кількістю обов’язкових гуртків і секцій, серед яких жодної з музичним спрямуванням. Можна сказати, що мені просто пощастило, оскільки моя мама, будучи вчителем музики, подбала про мої приватні заняття музикою, які розпочалися для мене з трьох років.

  • Цікаво, як зараз будується ваш розпорядок дня?

Я прокидаюсь о пів на сьому і десь з восьмої починаю заняття музикою, що тривають шість годин щоденно. Репетиції з учасниками ансамблю також займають щонайменше три години на день. Приблизно так.

  • Тобто мінімум дев’ять годин гри на день. А зарплатня відповідає таким зусиллям?

Передусім це залежить від кількості концертів та заходів, у яких ти береш участь. Більшість таких культурних подій організовані за підтримки урядових програм або ж культурних інституцій.

  • Питання про фестиваль, співзасновником якого є ви самі, – про Kyiv Contemporary Music Days. Як виникла ідея такого масштабного проекту? Чому саме Київ?

Якщо серйозно, то спочатку ми хотіли зробити один концерт, який мав відбутися за участю нашого друга гітариста Францішко Мораїш Франко та мене. Ми навіть зробили оголошення в інтернеті про набір нот для нашого виконавського складу. Але, коли занадто багато композиторів надіслали нам свої твори, ми зрозуміли, що це перетворюється у щось більше. Тоді ми почали обговорювати з Альбертом Саприкіним, директором фестивалю, можливі варіанти реалізації цього проекту. Під час довготривалих розмов через скайп ми, нарешті, визначилися з тим, що ми робитимемо, а що – ні. Наприклад, спочатку ми хотіли додати в програму якийсь класичний твір. А потім вирішили, що гратимемо лише сучасну музику. В Японії ніколи не влаштовують концерти виключно з творів сучасної музики. Обов’язково має прозвучати класичний твір.

  • Чому?

Люди просто не прийшли б на такий концерт. І тому Альберт мене постійно переконував: «Ти маєш це зробити в Києві». Чесно кажучи, я відчував, що київській публіці можуть сподобатись сучасні звучання в академічній музиці.

  • Ви не замислювались над можливістю популяризувати сучасну академічну музику в Японії?

Звичайно, я про це вже давно думаю і навіть вже виникло кілька ідей з цього приводу. Я переконаний, що японці повинні змінитися, звернути увагу на справжні цінності життя. Маю на це надію. Для цього потрібно, звичайно, знайти соратників. А саме виховання, звісно, починати треба з молодого покоління, яке може потім розповсюдити свої здобуті знання.

  • А що ви думаєте про українську молодь? Як ви оцінюєте наших музикантів?

В першу чергу, відчувається неймовірна жага до знань. Минулого року, також в рамках фестивалю Kyiv Contemporary Music Days, приїздили відомі музиканти з Європи: Жайме Рейш (Португалія), Мішель Кель (Німеччина), Агустін Кастільа-Авіла (Іспанія), Томас Шкверес (Польща), Сергій Нєвскій (Росія). Студенти не просто натовпом відвідували їхні лекції, а й шукали можливості особисто з ними поспілкуватися, порадитися про творчість, дізнатися якомога більше нового. Думаю, це дуже важливий момент, він свідчить про усвідомленість молоді. Виконавство в Україні теж поступово покращується, особливо тут хочеться відзначити блискучу гру оркестру Armonia Ludus.

  • Саме разом з цим оркестром ви готуєте українську прем’єру скрипічного Концерту Дьордя Лігеті.

Так, і це надзвичайно відповідально. У Лігеті просто прекрасна музика і разом з тим дуже складна. Особливо це стосується Концерту для скрипки з оркестром. Готувався я до цієї події більше року. Складно не тільки у плані музичної техніки, а й дотримуватися розміру, який практично в кожній партії інструментів різний. Наприклад, диригент показує всьому оркестру, що треба грати так (змахує рукою – ред.), а мені, скрипалеві, треба грати зовсім інакше. Ми не граємо «синхронно». Але при цьому ми досягаємо єдиного суцільного звучання. Здається, що кожен інструмент виконує соло, тобто цей концерт не лише для скрипки, а й для всіх партій. З оркестром у нас було шість днів для репетицій, думаю, цього достатньо. А ще я дуже люблю приміщення Мистецького Арсеналу, там чудова акустика.