Інтерв’ю з Богданою Півненко

Богдана Півненко

Народна артистка України, завідуюча кафедрою скрипки Національної музичної академії України імені Петра Ілліча Чайковського, солістка Національного ансамблю солістів «Київська камерата», лауреат міжнародних  конкурсів. Самобутня скрипалька, яскрава представниця нової генерації музикантів. За влучним визначенням одного з провідних тележурналістів Богдана – «український Паганіні у спідниці».

Богдана Півненко

Богдана Півненко

Богдано, з І Міжнародного інструментального конкурсу Євгена Станковича Ви є членом журі номінації «струнні інструменти». Що можете розказати як член журі про учасників номінації «струнні інструменти» конкурсу?

– Насправді, конкурс – це дуже важливо, молоді виконавці можуть себе показати. Якщо прослідкувати долю дітей, які є лауреатами конкурсу, то зрозуміємо, що вони стали дуже успішними та реалізованими в музичному колі. Цей конкурс – гарна платформа для подальшого творчого життя.

Всі ми знаємо, що в цьому конкурсі є номінація «гра з оркестром», як викладач розкажіть про важливість цієї номінації.

– Переоцінити дуже важко, я як викладач і як концертуючий скрипаль, розумію наскільки важливо мати досвід гри з оркестром. Не буває так, що після зайнять вдома або з викладачем одразу вийдеш і зіграєш з оркестром. Ні, цю навичку треба добре тренувати і саме цей конкурс дає таку можливість та надає шанс пограти учаснику з оркестром. 

На Вашу думку проведення конкурсів і участь молоді в них є важливим процесом для розвитку музиканта?

– Безумовно!

У Гранд-концерті бере участь велика кількість учасників на струнних інструментах. Ви задоволені такою статистикою?

– Я щаслива!

Ви виконували на Гранд-концерті Четвертий концерт Євгена Станковича? Чому ви обрали саме його і що цей концерт означає для Вас?

– Це хороше питання. Для початку це конкурс Євгена Станковича, тому мені дуже хотілося зіграти його твір і це доречно. Інша причина вибору цього твору це те, що композитор присвятив мені цей концерт і мені дуже пощастило. Писавши його, автор зважав і мав на увазі мої навички гри та взагалі те, як я виконую твори. Цей концерт зовсім не веселий. Він був написаний Є. Станковичем, після смерті Мами композитора. В твір закладені роздуми про життя і смерть, про те, для чого ми на землі, що маємо зробити в нашому житті. Кодою цього концерту є пісня матері «Мамо, свічка догорає», ще ця пісня використана в «Opera Rustica» митця. Це саме та відома мелодія, яку всі хочуть співати і мені надзвичайно приємно, що кодою він поставив саме її. І взагалі, я шаную, те що Концерт №4 присвячений мені.

організовано за підтримки Українського Культурного Фонду