Інтерв’ю з Кента Ігараші

Талановитий музикант виходець з Японії (місто Ісесакі). У п’ятирічному віці переїхав до Києва. З 7 років почав свій творчий шлях навчаючись грі на саксофоні та фортепіано. Закінчив Київську середню спеціалізовану музичну школу–інтернат імені Миколи Лисенка в класі заслуженного артиста України, професора Юрія Василевича по спеціальності саксофон, кларнет, бас-кларнет, в нього ж і продовжує навчатися в Національній музичній академії України імені Петра Чайковського.
Ви неймовірно талановитий музикант. Раніше Ви вже займали високі призові місця та ставали лауреатом багатьох конкурсів. Який конкурс Вам найбільше запам’ятався?
– Всі конкурси є унікальними, однозначно кожен конкурс залишився в пам’яті: чи то поїздки закордон, чи конкурс з великою сценою та прекрасним оркестром, чи невдалі конкурси. Однак, кожен з них залишає певний знак та спомин.
Які Ви можете пригадати незабутні моменти з Вашої конкурсної біографії?
– Пам’ятаю, як я вперше грав на Міжнародному інструментальному конкурсі Євгена Станковича в номінації «гра з оркестром» це і стало важливою подією для моєї виконавської діяльності.
На вашу думку, що для виконавця є найважчим: готуватися до конкурсу чи сам момент виступу?
– На мою думку, якщо вже обрана професія музиканта, то важливим і важкими є обидві дії. Однак, якщо ти добре відпрацював і підготував програму, то виступ пройде на високому рівні і виконавець буде насолоджуватися цим процесом.
Які у Вас плани на майбутнє? Чи є в найближчих планах сольні концерти, виступи з оркестром або конкурси?
– Зараз досить непростий час, пов’язаний з коронавірусом, не тільки в Україні а й закордоном. Дуже важко спрогнозувати, що буде завтра. Взагалі у мене великі плани на майбутнє і багато з них пов’язані з гастролями, конкурсами, тощо. Нажаль, невідомо коли вони втіляться в життя.
Ви володар Гран-Прі V Міжнародного інструментального конкурсу Євгена Станковича. Пам’ятаєте, які емоції Вас охопили, коли почули своє ім’я серед переможців?
– Зазвичай, в конкурсах оголошення переможців відбувається від дипломантів до Гран-Прі, або ще вищої нагороди що є індивідуальною в конкурсах. І я дуже добре пам’ятаю, як назвали всіх: дипломантів, треті, другі та перші премії… Я зніяковів, подумав що мене забули, або я жодного місця не зайняв, тому немає в списках. І коли нарешті дійшла черга до Гран-Прі і я почув своє ім’я мене охопили неймовірні емоції радості та щастя.

організовано за підтримки Українського Культурного Фонду