РОМАН КОФМАН: МУЗИКА — ТО ХОБІ

Відбулося відкриття вже 153-го за ліком сезону Національної філармонії України.
Того дня на сцені звучали твори Валентина Бібка, Сергія Прокоф’єва та Бетховена. Безсмертну 5-ту симфонію видатного німецького композитора Національний симфонічний оркестр зіграв на відкритій репетиції і напередодні. Ще однією подією цього вечора став документальний фільм про видатного українського диригента Романа Ісаковича Кофмана — «Роман Кофман. Присвята».
Фільм, за словами режисера Валентини Бібік (дочки українського композитора Валентина Бібіка), — це безмежне захоплення і подяка Великій Людині.
Захоплення й подяка прозвучали не лише з вуст авторки. Зізнання в любові до Кофмана звучало з вуст усіх героїв фільму. А ще безліч спогадів, пережитого разом, смішні й сумні моменти ну і, звісно, звучала музика. Усе переплелося в таку собі симфонію, присвячену диригентові особливої долі й особливого дару.
Спогади грузинського композитора Гії Канчелі, що відчуває особливий зв’язок з українцем. Каже, небагатьох пускає в своє життя, а якщо вже впускає, то назавжди. І додає: сумно бачити, що тепер на концертах Роман сидить, утім, переконаний, навіть лежачи, він зможе диригувати блискуче.
Не менш теплі спогади і латвійського скрипаля Гідона Кремера. Свого часу він поставив умову — приїде до України лише в тому разі, якщо диригуватиме Роман Кофман.
Звісно, окрема сторінка — то співпраця з Боннським симфонічним оркестром. Оркестром, яким колись диригували, зокрема, Ріхард Штраус та Макс Брух. До речі, саме Роман Кофман став першим українським диригентом, якого запросили керувати західноєвропейським оперним театром.
У Бонні він працював з 2003 по 2008 роки — був художнім керівником Боннського симфонічного оркестру та Боннської опери. Тодішній директор Боннського оркестру Лаурентіус Бонітц розповідає, що від рішень Кофмана залежало все.
Наприклад, керівництво не підписувало контрактів із режисерами, допоки їх не затвердить Кофман. Саме з легкої руки Романа Ісаковича тамтешній оркестр Бетховенгалле перейменували на Бетховенський оркестр. Із Боннським симфонічним оркестром Роман Кофман записав усі симфонії Дмитра Шостаковича.
Арво П’ярт, Валентин Сильвестров, Елісо Вірсаладзе, Наталія Гутман, Ада Роговцева, Кирило Карабиць… Усі, хто працював із Кофманом, висловлюють своє захоплення не лише талантом Романа Ісаковича, а ще й його людськими якостями. Високоінтелігентний, чутливий, з особливим почуттям гумору — це лише дещиця з них.
Спогади колег, друзів у фільмі переплетені з автобіографічною розповіддю самого Романа Кофмана. Він ніколи не відчував особливого потягу до музики. Починав навчатися у весільного музиканта, причому без особливого ентузіазму.
Згадуючи музичну школу, з властивим йому почуттям гумору, каже: «Переповз у 9-й клас». Утім йому щастило на людей — розповідає Роман Ісакович. Наприклад, один із викладачів у Новосибірську півроку платив йому стипендію, про що сам Кофман дізнався вже по смерті вчителя.
Спогади про війну, що забрала старшого брата… Згодом він напише про цю втрату так: «Учора, лише вчора, сталося невиправне — мені виповнилося вісімнадцять, і брат безнадійно відстав від мене. …і в мене ще багато клопотів, щоб заслужити дивовижне право — бути старшим за старшого брата, щоб виправдати особливий привілей — жити».
У 34 роки померла сестра, тож він змушений був полишити навчання у Новосибірську і повернутися до Києва. А по приїзді довго чекати, допоки його зарахують до столичної консерваторії. «Було важко», — так лаконічно описує найскладніші моменти свого життя Роман Ісакович. Найбільше, що дивувало під час перегляду фільму, що з його вуст не прозвучало ані скарг, ані нарікань. «Було важко» — і все.
Звучать у фільмі і його цитати з книжок, його вірші. Саме література для Романа Кофмана — це творчість у чистому вигляді. А музика? Музика — то хобі. «Зрозуміти музику — неможливо. Її треба слухати, — каже Роман Кофман. — Музика — вона без слів. І те, що я кажу, — зайве…»